ще про мисливця-героя

( „Чи був покійний моральною людиною?” – питався Остап Бендер у жалобній промові над могилою Михайла Самуелійовича Паніковського, людини без паспорта. І сам же відповідав: „Ні, покійний не був моральною людиною”. 19 січня 2007 року на харківському цвинтарі над могилою Євгенія Петровича Кушнарьова - колишнього мера Харкова, екс-губернатора Харківської області та екс-керівника Адміністрації Президента Кучми, народного депутата України й голови комітету Верховної Ради з питань правової політики - лунали інші промови. Говорили про великого патріота України, що являв собою взірець законослухняності та відданого служіння своєму народові. Говорили й заяложену фразу про підступну смерть, яка забирає найкращих. Про вічну пам'ять у серцях вдячних харків'ян і всього прогресивного людства. Про гаряче серце, яке перестало битися в палаті інтенсивної терапії Центральної районної лікарні Ізюмського району Харківської області. А потім вбиті горем друзі небіжчика з гамором попрямували до накритих столів, де „за слов'янським звичаєм” пом'янули свого дурисвіта, що на 56-му році життя отримав у бочину свинцеву кулю 30-го калібру, яка валить на смерть дикого вепра з першого ж пострілу. І там, підігріті улюбленим напоєм „великого громадянина й патріота”, розказували один одному іншу історію. Про те, як Євгеній Петрович поїхав з друзями полювати на кабана. Ну, „полювання” – це по-їхньому. По-нашому це називається браконьєрством )

так собі...

( ся сподобала корцінка )

гріх, так.

перечитав ще раз свій позапопередній пост і зрозумів: я ж насправді їх ненавиджу. настільки, що готовий власноруч вбивати.