Полярний Птах

До питання впливів сусідніх мов на українську. Гнат Хоткевич, галичанин, в 1907 році писав таке



Взагалі, я вважаю, що кожен розумний українець має добре знати російську та польську мови. Це з одного боку дасть можливість і наш найблищий Схід і наш найближчий Захід, а з іншого - розуміти історію розвитку та становлення нашої власної мови.

Ну і диверсифікація джерел запозичення зайвою не буде :)

навздогін



які емоції у вас викликають туристичні плакати, що рекламують прекрасну квітучу Радянську Україну 1933 року?

( наприклад, такий )

в мене - прямо протилежні тому, до чого закликає плакат. те ж саме з будь-якими розповідями про прекрасні досягнення радянської влади в 1930-х.

то чому мене мають тішити розповіді про "відновлення незалежності Української Держави" 30 червня 1941 року? для мене замовчувати Холокост у 1941 році - настільки ж злочинно, як і замовчувати Голодомор 1933 року. в обох випадках відбувалось знищення невинного мирного населення моєї країни - і красиві декларації чи то конституції є другорядними порівняно з людською трагедією.

я не вважаю, що всі, хто пішов до "Нахтіґалю" чи дивізії "Галичина" мали злочинні наміри - але це анітрохи не скасовує потребу пам'ятати злочини гітлерівської окупаційної влади, а не представляти ті роки як мало не відлигу.

взагалі, я хотів би щоб в наших містах люди виходили на акції пам'яті як жертв Голодомору так і жертв Холокосту. звісно, жидів у нас тепер мало, етнічні українці в більшості. сподіваюсь, колись ми доростемо до того, що етнічна належність знищених людей - це другорядне порівняно з тим, що вони були нашими-таки киянами, львів'янами, бердичівцями... це все наша українська історія, наш український біль.

Отже, сьогодні ми знову поговоримо про мову, за яку б'ють в Одесі. Дехто помилково вважає, що побиття за українську - це обов'язково українофобія. Вікіпедія каже, що

Українофо́бія (україноненависництво, антиукраїнізм) — боязнь та агресивне несприйняття існування України та української нації, форма некультурної зверхності, ірраціональна і злісна ворожість до українців як народу, їхньої культури, мови та історії, або до України, як держави, ненависть до всього українського, вороже ставлення до українства та всіх виявів української національно-культурної самобутності.

Було діло - мені теж набили морду за вживання української. Це були буха київська шпана, років так 40-50. Аналізуючи той випадок, мушу визнати: ніхріна в них не було боязні та агресивного несприйняття всього українського: просто мою українську вони сприйняли як особистий наїзд. Типу: от він із себе такого, блять, інтєліґєнта корчить, тіпа він па-культурному розмовляє.

Щось віддалено схоже на історію про гопів та емо.



В свідомості багатьох не обтяжених інтелектом киян (а також одеситів) принциповий україномовець - просто вийобується, намагається показати себе кращим за співрозмовника. Інший аспект сприйняття (який в Одесі очевидно сильніший) - що цей виїбонщик ще й немісцевий. Варіанти два: приїхав з села або приїхав з Западенщини. Оскільки селяни чистою українською ніколи не розмовляють...

Отже, маємо: досвідчений мужик, який там (припустімо) війну в Афгані пройшов, хрін зна скільки вкалував на заводі, потім таксистом, потім охоронцем - і тут проти нього пєтушиться якийсь непоняний жовторотик зі Львова! От він і вчиняє з цим жовторотиком згідно зі своїми поняттями.

Це, звісно, жлобство і тупість - але ажніяк не українофобія. Окреме питання, що професійні українофоби такою тупою і жлобською масою вміють маніпулювати, посилюючи в ній відчуття російської мови як своєї, а української - як чужої, про це теж треба говорити.

Але називати поведінку жлоба, який побив україномовця "українофобією" - все одно, що називати поведінку грабіжника, який обчистив негра - "расизмом".

До речі, до теми: Київ 1982 року http://stanislav-ab.livejournal.com/258853.html

я вже писав про те, що останнім часом мій світогляд змушено трансформується. при чому я не можу назвати цю трансформацію "лівішанням" чи то "відмовою від націоналізму". я досі вважаю, що людина, яка здатна відмовитися від особистого заради інтересів свого народу - це дуже крута людина. питання в тому, що "інтереси народу" трактуються по різному, іноді навіть діаметрально протилежно. скажімо, хтось може вважати знищення етнічних меншин частиною інтересів титульного етносу країни.



тепер про те, як виглядає наш український націоналізм на сьогоднішній день. значна частина націоналістів (хто себе так називає) - тупі, але згуртовані та фізично сильні пацани. ними легко маніпулювати, що, очевидно, влада і робить.

ще є трохи більш розумні, але значно закомплексованіші націоналісти, для яких причетність до такої крутої штуки як націоналізм служить за компенсацію особистих комплексів - до цієї категорії донедавна належав і я. і саме ці товариші так люблять мене тролити: відмовивщись від безумовного поклоніння священним коровам ерзац-націоналістичного Олімпу я автоматично перетворився для них на "зрадника", "хруня", "запроданця", "манкурта" і всяке таке.

далі йдуть інтелектуали, професійні націоналісти. вони свідомо годують священних корів і мають від цього певні бонуси.

навколо цього всього існує тусівка ніби як націоналістів, але фактично осіб, які занурені в дискурс поверхнево. іноді вони це переростають, іноді ні.

зовсім окремо стоять фактично націоналісти, але такі, які не дуже пишаються цим словом. перші категорії їх або не помічають, або величають "ліберастами" ("зрадниками" і далі за текстом).

прикол в тому, що широким народним масам від цієї всієї тусні ані холодно, ані спекотно. вони їх просто не помічають. але націоналісти не журяться, повідомляючи що по-перше, серед цього самого народу забагато бидла (нащадків окупантів і т.д.), а по-друге нормальні українці™ вже от-от пробудяться і вирушать стрункими рядами до світлого націоналістичного майбуття.

наведена вище класифікація є сумбурними роздумами і є, очевидно, не точною. ну, але.

стрімко набирає "лайки" у Фейсбуці



скажіть, невже у Русі 12 століття справді був такий от гарний прямокутний синьо-жовтий стяг?

чому підпис "орнаменти України" (множина) міститься під одним-єдиним орнаментом який дивним чином збігається з "орнаментами Київської Русі" (теж множина, хоча малюнок один)?

таке враження, що хтось дуже хоче напісяти Росії в капці. і в Україні цих "хтосів" - на відміну від мудрих людей - множина.

оце посрався трохи в коментах до статті про "Волинську різанину" - та й подумав: а чого, власне, я так переймаюсь звинуваченням бандерівців? купа народу робить все можливе, аби знайти причини для звинувачення поляків (цим терміном називають як варшавську владу так і усе польське населення - дуже зручно) - а я тут запарююсь з приводу нехароших бандер.

справді, купа людей переконана, що "українська точка зору" - це коли той, хто українець є засадничо правим, а все інше - спробуйте ще доведіть. бандерівці вирізали польське село? ну, по-перше, невідомо хто вирізав, по-друге, поляки самі винні, а по-третє, це все вигадки польських імперіалістів, які хочуть "од можа до можа".

в мене інший погляд на історію. дивно, але я також вважаю його націоналістичним.

згідно з цим поглядом, називатися "українцем", а тим більш претендувати на статус "українського героя" - це дуже і дуже відповідальна річ. тому до осіб та організацій, котрі ганьбили визвольну боротьбу нищенням цивільного населення, я маю значно більше претензій, ніж до злочинців з окупаційних армій.

те ж саме і в сучасності: бути українцем - не означає автоматично бути найкращим. бути українцем - це обов'язок працювати в ім'я України. і знати, що кожна твоя необдумана чи тим більш злочинна дія може зашкодити Україні, українському патріотизму, українському націоналізму.

якщо їм - спаплюженим та примітизованим численними псевдо"борцями" - ще може щось зашкодити.

не хочеться закінчувати цей пост чимось геть сумним та песимістичним. тому висловлю сподівання, що хтось зрозумів сенс моєї писанини.

Тут в нас Молодіжний Націоналістичний Конґрес збирається святкувати історичний Акт:

30 червня у Києві проголосять Акт відновлення Української Держави
30 червня рівно об 11:00 молодь проведе флеш-моб синхронно читаючи Акт відновлення Української Держави у 7-ми місцях по Києву . Захід приурочено до 70-ліття з дня проголошення Акту відновлення Української Держави у Львові. Акт засвідчив усьому світові, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними силами перед кожним, хто намагатиметься знищити волю України. Запрошуємо ВСІХ долучитись до акції!



[Poll #1750543]

поставив на балконі, щоб було видно з вулиці. в середньому в Києві маємо одну свічку на одну багатоповерхівку.
тепер мій раціон. зранку - гречка зі смаженою курятиною, в обід - борщ. потім з друзями впили пива за Революцію. потім ще картопля зі шварками. вам це цікаво?

ну, мені б теж цікаво не було.



тим не менш купа народу перепостила інфу, що якась депутатка з південно-східних околиць цього дня урочисто пішла на шашлик. коротше, розкрутка вийшла непогана. шкода, що я не пішов на шашлик.

цікаво, якщо на дєнь пабєди я розповім, як ми з Яўгенам бухали під пам’ятником совєцькому солдату в Берліні - мене теж так піаритимуть? не розумію я цих "добровільних помічників".

для мене Голодомор - це передусім підстава для гордості і для сорому. гордість - за те, що пережили і вижили. сорому - за те, що дозволили таку наругу над собою. гордість спонукає до дії; сором теж спонукає до дії. сперечатися з істотами, яких я вважаю тупими, на тему Голодомору - вважаю за недоречне. як і піарити кожне їхнє пісяння в капці.

Слава Україні!