как он был от нас далёк

( організатор ґеноциду як символ перемоги над нацизмом )

Хух. Ще один день совєцького патріотизму позаду.
Вночі дивився фільм про воєнні роки в Києві. Чудовий зразок напівправди для виховання нових патріотів країни Рад. Не заперечую: люди, що пережили війну, говорили щиро: гітлерівці мерзотники, на повернення "наших" і справді чекали.
Але надто вже багато винесено "за дужки". Так, з одним з очевидців - Миколою Барбоном - знайомй особисто. Він родом із села Зазим'я, мешканцям якого більшовики "насолили" ажніяк не менше від нацистів. Коли Зазим'є "визволили" - все чоловіче населення від 17 до 55 років назвали "прєдатєлями" кнули на "іскупать віну" на форсувнанні Дніпра. Без зброї, на підручних плавзасобах, із заґрадотрядами позаду... Таке "визволення" пережили одиниці.
У фільмі про це ані слова.
Лише одною фразою (не авторською, а з вуст очевидця - Дмитра Малакова) окреслено діяльність совєцького підпілля, котре навмисно підставляло цивільне населення під каральні акції окупантів.
З розповіді про масові страти "зрадників" одразу по "визволенні" виходить, що всіх страчували справедливо.
Ну і пафосно сказане словосполучення "велика країна" викликає якесь дрібязкове ставлення до цієї... маленької...
...хочу, аби в нашій країні "меньше зло" (навіть якщо воно в сто разів краще від "більшого") не визнавалось "добром".

історія і я

насправді в мене цілісного ставлення до історії, як стародавньої так і - що особливо важливо - новітньої, немає. я лише намагаюсь його сформувати на основі певних єдиних критеріїв. "єдиних" - себто намагаюсь, аби для мене всі були однаковими для оцінювання: жиди, чи поляки, чи українці, АК чи УПА, чи червоні партизани.
сподіваюсь, колись в мене вийде більш-менш зрозуміла картина.