2 червня 2009 року президент України Віктор Ющенко поклав квіти до оновленого пам'ятника герою-прикордоннику Георгію Варавіну. Навесні 1933 року цей героїчний воїн НКВД загинув при затриманні якихось осіб, що намагалися втекти з УССР до Польщі.
Ми навряд чи дізнаємось, ким були ці особи – голодними селянами, повстанцями-націоналістами чи польськими розвідниками. Головне, що президент навіть не задав собі такого питання, вшановуючи золоте погруддя у будьонівці.
Найбільшим націєтворчим проектом Ющенка був і є "Проект "Голодомор". Голодомор – то підстава нашої ідентичності. Ми – українці, ще й тому, що наші предки стали жертвами геноциду. Не забудемо, не пробачимо, пам’ятатимемо.
"Голодоморна" українська ідентичність може й не ставати безпосереднім конкурентом радянської ідентичності, стрижнем якої є Велика Вітчизняна Війна та Перемога. Але чи усвідомлює Віктор Андрійович, що монумент Голодомору стоїть поряд зі стелою Слави у однойменному парку.
Якщо стела воїнам-переможцям у парку з такою назвою виглядає цілком логічно, то образ голодної дівчинки зі Славою не асоціюється аж ніяк.
В цьому і є найбільший недолік "Голодоморної" ідентичності в порівнянні з "Червоноармійською". Бо остання каже: ти – радянська людина, нащадок героїв, що перемогли світове зло нацизм.
З ким себе почесніше асоціювати: з солдатами, що ціною величезних втрат все ж здобули Перемогу, чи з селянами, що віддали весь хліб, а потім помирали по хатах?
читати далі![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
