polar_bird | Щодо героїчних борців проти режиму (Reply)

Ви гадаєте, що Південна Корея заставлена пам'ятниками диктаторам-антикомуністам, під залізною рукою яких вона два десятиліття поспіль утримувала світовий рекорд щодо економічного зростання? Що кожного ранку (ну або хоча б кілька разів на рік) вдячні корейці натовпами відправляються покладати квіти до пам'ятників тих мудрим державним мужам, діяння яких дали їм нинішнє щастя, процвітання, тури в Таїланд і найвищі у світі темпи збільшення середньої очікуваної тривалості життя? Ну-ну. Пам'ятників Пак Чон Хі в Південній Кореї немає і, думаю, не буде - принаймні, в масовому порядку (на батьківщині і зараз є, і, може, в парі місць поставлять). І це при тому, що вкрай сумна альтернатива - в наявності, і до недавнього закриття кордону будь-хто охочий міг заплатити 200 доларів, купити одноденний тур в КНДР і проїхатися по цій "альтернативі" в автобусі.

Для мене цілком очевидно, що праві диктатури врятували чимало життів - частково тому, що вони зупинили вторгнення Півночі, а частково тому, що зроблене ними економічне диво перетворило Корею, колись найзлиденнішу країну регіону, в дуже багату державу. Більшість їх жертв (принаймні, "більшість" після 1953 р. - до цього і вони пролили чимало невинної крові) становили люди, які мріють зробити на Півдні все як на Півночі - звичайно, не на реальній Півночі, а на "Півночі", що існувла в їх хибній фантазії. Однак для рядового південнокорейця все виглядає інакше. Молодий підпільник, якийсь студент Лі, якому вибивали зуби на допитах в південнокорейській охранці десь у 1968 р., здається їм не знаряддям потворного північнокорейського режиму, а безневинною жертвою жахливої південнокорейської репресивної машини. Навіть та обставина, що деякі з цих "невинних жертв" працювали за прямим завданням північнокорейських спецслужб, особливого впливу на ставлення до них не має. Не за гроші ж працювали, а за ідею. Хотіли як краще. Мріяли звільнити робітників з-під гніту капіталу.

Те, до чого в даному випадку призвела діяльність їх однодумців - очевидно. І, тим не менше, більшість південнокорейських інтеліґентів скаже Вам приблизно таке: "Що за абсурд? Ну, до чого тут північнокорейські табори? До чого тут голод? Бідний хлопчина Лі, який помер у в'язниці в 1971 р., був ідеалістом, мрійником, шляхетним романтиком. Як можна називати його потенційним катом? Це все - найчистіші гадання, і малообґрунтовані. А от те, що йому на допиті вибили зуби і не дали лікаря, коли почалася пневмонія - це факт."

Ось так. Я не можу виключати, що противники генерала Франко, вийди вони з війни переможцями, перерізали б не менше, а більше людей, ніж загинуло в результаті перемоги генерала (хоча особливої впевненості в цьому в мене, зізнаюся, немає). Я практично впевнений, що у випадку перемоги противників Пак Чон Хі рахунок жертвам влади йшов би на десятки тисяч, на сотні тисяч - а не на сотні й тисячі, як при ньому. Однак все це - умовний спосіб. Скільки реально перерізав Франко (Пак Чон Хі) - відомо досить точно. Скільки перерізали б його супротивники - ні. Тому масова свідомість в більшості випадків буде проти диктаторів і на стороні їх жертв, навіть якщо ці жертви в дійсності - не більше ніж невдалі кандидати в куди більш люті диктатори.

Найкращий для посмертної особистої репутації вихід громадянської війни - цю війну програти, стати жертвою. Тоді про тебе будуть пам'ятати добре. Ти так і залишишся в історії героєм-ідеалістом, незрозумілим мучеником. Правда, може вийде і так, що ціною цієї репутації стануть сотні тисяч (а у великій країні - мільйони) загублених життів.

від

tttkkk (в нього на блозі повний текст російською)

Так от: цікаво під таким кутом зору глянути на терористичну організацію ОУН та споріднену партизанську армію УПА. Що готові "свідомі українці" пробачити, чи то "не помітити" в діяльності цих структур лише за те, що вони боролися проти сталінського фашизму?

З іншого боку - хіба не аналогічна ситуація в "совєцьких патріотів" (хоча анологія тут не пряма, але все ж?)

коротше - тема для роздумів...